Явище «Повернення в минуле». Необхідно примиритися з власною пам’яттю
Той, хто дивився фільми про війну, знайомі з явищем «повернення в
минуле». Зазвичай, це виглядає так: солдат, який нещодавно повернувся з
війни, йде вулицею, чує або бачить щось, що нагадує йому про битву, і в
цей момент картинка переносить нас у минуле – на поле бою.
Так виглядає придумана Голлівудом інтерпретація існуючого психологічного явища, яке називають «спогадом пережитого».
Ізраїльський військовий психолог, підполковник Дейв Гроссман говорить:
«Будучи дитиною, скільки разів ви торкалися до гарячої сковорідки? Один
раз. Торкнувшись до неї, ви скрикнули, і після цього виник сильний
неврологічний зв’язок. Середній мозок сказав: «Ніколи більше не торкайся
до цієї сковорідки», і ви запам’ятали це на все життя. Але ймовірність
загинути у бю впливає на психіку значно сильніше, ніж спогад про опік
від сковорідки. І так само, як і у випадку з гарячою сковорідкою, він
запам’ятовується глибоко і міцно. І якщо ви не попереджені про існування
такого зв’язку, то не розумієте, що з вами відбувається. Ви чуєте
гучний вибух, серце починає сильно битися, ви відчайдушно хапаєте ротом
повітря...
Ми попереджаємо бійців про можливість повторно відчути
ті ж емоції і почуття, які вони відчували під час війни. Це може
привести до посттравматичного стресового розладу, якщо не вжити
відповідних заходів».
Багатьом учасникам бойових дій краще не
розповідати про війну або розповідати про неї невизначено. Це –
природно. Мозок не любить заново переживати травматичні події. Але
спроби сховати важкі спогади глибше тільки підсилюють їх.
«Ви
збожеволієте у спробах забути», – каже Гроссман. «У результаті, це
закінчиться психічним розладом. Необхідно примиритися з власною
пам’яттю. Необхідно розділити пережиті події та емоції, які їх
супроводжували.
Одним із методів, що застосовують у терапії, є
метод відволікання, суть якого полягає у тому, що розповідь про пережиті
події супроводжувалася споживанням рідини. Споживання рідини – потужний
біологічний процес, який активізує роботу середнього мозку і дає
відчуття безпеки. Повторення цього процесу кілька разів допоможе
розірвати зв’язок між спогадами про події та їх емоційною складовою.
Тобто, поговорити про це за пивом зі своїми друзями – дійсно дуже
правильно. Але важливо знати міру, інакше результат зловживання
алкоголем може бути зворотним».
Одразу після початку бойових дій
багато, якщо не більшість, солдатів починають глибше усвідомлювати
спокій і комфорт мирного життя. Бажання повернутися до нього стає
нестерпним. Але так буває не завжди. Деякі солдати, передусім, ті, котрі
пережили важкі бої, починають за ними сумувати. Гроссман стверджує, що в
цьому немає нічого протиприродного.
«Вони подібні до бійцівських
псів, які постійно шукають бійки. Я знав хлопця, який кілька разів
повертався на ротацію до В’єтнаму. Він стверджував, що це – найкращий
досвід у його житті. Багатьох хлопців змусили йти до В’єтнаму, але, за
рідкісним винятком, нікого не змушували йти туди повторно. Вони
поверталися, тому що хотіли. Це було апогеєм їхнього життєвого досвіду. І
в цьому немає нічого поганого або неправильного. Такі люди потрібні
людству, а їм потрібно пишатися собою і тим, що вони робили».
