Говорят, что Бог поругаем не бывает, что посеет человек, то он и пожнёт! И это не оспариваемая истина! Хотя… Говорят, что и к столбу придраться можно! Можно попытаться оспаривать эту истину. - Так-то оно так! Но Бог действительно поругаем не бывает. Если человек сеет зло, семья сеет зло, общество сеет зло, государство сеет зло, то, - то они и пожнут! Сеяли войну, смерть, и насилие – то и пожнут войну смерть, и насилие! И Бог в этом случае ни причём! Это духовный закон Им установленный, и он приводится в действие словами, поступками, которые «гнездятся» в сердце человека, и воплощаются в жизни через похоть очей, похоть плоти, и гордость житейскую! Это три сильнейших видов оружия массового поражения, которым пользуется лукавый, для того, чтобы убить, украсть, и погубить! И это оружие, им и посей день, используется весьма эффективно… НО БОГ ПОРУГАЕМ НЕ БЫВАЕТ, ЧТО ПОСЕЕТ ЧЕЛОВЕК, СЕМЬЯ, ОБЩЕСТВО, СТРАНА ТО ОНИ И ПОЖНУТ!  

«Молитва українського солдата на передовій, та його віщій сон»!

«Знову обстріл! Б’ють прицільно! Але ми вже звикли! Ця клята війна багато чому нас навчила, наприклад спати, в цій страшній  какофонії розривів мін та снарядів – війна війною, та після варти падаєш з ніг втомлений, і хай там що…, а спати дуже хочеться! І от цієї ночі наснився мені дивний сон, котрий мене дуже здивував, але пізніше я зрозумів, що сон той був віщім…

Коротко про себе: Зовуть мене Василь, родом я з Миколаївщини, мій батько кадровий військовий, та згодом і я пішов по його стопам! Вірою і правдою служив батьківщині, потім пішов на заслужену пенсію, та коли сталася ця клята війна, знов пішов до війська боронити свою землю! У мого батька Миколи є рідний брат Євген, ще за радянських часів він поїхав на дальній Схід на заробітки. Там оженився, народив дітей, та тепер став до мозку кісток «русским человеком» - шо з людьми кисельовТВ робить – Путин Всё-ё-ё!!! Пропав дядько! Все, родини нема! Тільки одна втіха – його старший син Андрій, з котрим я і прослужив багато років в Україні! Тут він взяв собі дружину з Львівщини, зовуть Василина! Андрій ще жартував, кажучи, що тепер він стовідсотково бандеровець! Потім вони поїхали до Росії, наш зв'язок перервався… До сьогоднішньої ночі! Але все по порядку!

Сьогодні нас накривали з важкої – «перемир’я» називається, щоб їх так Китайська Народна Армія довбала, як вони нас криють з важкої! Молодого хлопця важко поранило, витаскували з під обстрілу, в мене досі руки в його крові! Моє чергування на посту вже скінчилося, прийшла зміна, а я продираючись траншеями шов шукати безпечне місце, щоб помолитися за пораненого – дитина зовсім, двадцять п’ять років хлопцю… Знайшов захищене місце. Дістав Новий Заповіт, котрий мені подарував наш військовий капелан – гарна, та смілива людина, та як міг, я звернувся до Бога! Тут вже мене прорвало як дамбу – що я тільки Богу не казав, я був схожий на вовка, котрий втратив свою родину, це було більше виття, чим чудова, тиха молитва! Давно я так сумовито не ридав, але душа вже так стомилася, що я був не в силах контролювати свої почуття! Час спливав, та треба було вже йти, по рації вже турбувалися де я?! Зміг тільки видавити з себе – «Дідусь»++, йду!

Повернувшись до своєї «квартири», не роздягаючись, ліг та провалився в сон… Чую вві сні мене хтось тормошить, та кличе – Вася вставай! Это я, Андрюха! – Я ему говорю – ты здесь откуда?!

- Это сон Вась! Сон! Я пришел показать тебе будущее! Идём! – Моё тело лежало на кровати, а я смотрел на себя со стороны с великим изумлением!

- Андрюха! Брат! А чего мы с тобой по-русски...

- Поговорим ещё на рідній! Так надо! Это же сон!

Андрей вывел меня из землянки, и повел в сторону заброшенного туннеля, что был недалеко, в нашем тылу! Войдя в туннель, мы шли в направлении яркого света, в конце туннеля!

- Погоди! Так туннель завален… Ах да! Это же сон… Куда мы идем брат!

- Ты Вась удивишься! На Красную площадь, в ближайшее будущее!

- А чё там интересного?! – возмутился я! – Столица Мардора!

- Да не совсем! Я бы сказал наоборот! Ну, а теперь брат переходим на щиру українську мову! Бо там на площі нас не зрозуміють! – Андрій гучно зареготав! – Ой брате! Тобі сподобається! Повірь!

Ми доходили до краю тунелю, ставало яскравіше, було чутно гул великого натовпу! Ми опинилися на Красній площі! Там було дуже багато людей! Я бачив як повз нас пройшли чоловіки в козацькому вбранні, та привітали нас – слава Ісусу Христу! Слава Україні! – Ми відповіли – героям слава!

- Що тут коїться брате! Це що, пан Кисельов покаявся, та вступив до правого сектору, та тепер кіно про козаків зніма!  І шо, його не посадили?!

- Посадили брате! Сидить пан  Кисельов в Гаазі, до кінця своїх днів! Дуже багато крові українців, та росіян на ньому! Він військовий злочинець! Його Гаагський трибунал засудив довічно, як Путіна, Шойгу, та інших!

- Шо сидять?! Та невже?! О це добра новина! Слухай Андрію! А мені в цьому майбутньому сподобається! А що тут у вас ще цікавого? А хто зараз президент Росії?

- Я Василю! Я!

- Як ти… Хіба таке можливе?!

- Ти пам’ятаєш, після якої події я прийшов до тебе, в твій сон! Ану згадуй?! 

- Після молитви?! Невже…

- Так! Ти тоді такого Богу наговорив, що Анголи тоді вуха позатуляли…

- Та я був втомлений, злий, переляканий, так душа боліла, та ще той хлопчина! Мені в сини годиться…

- Живий твій воїн! Тепер він мій помічник! Ти його тоді вимолив!

- Живий?! – То добре! А Бог на мене за ті злі слова не образився?!

- Ні! Ти знаєш! Йому сподобалося! Мені сказав, що вже давно не чув такої щирої молитви! Вона Його дуже торкнулася! Тоді Бог по клявся, що все, що ти тоді попросив Він виконає!

- Ой Боже! Що я накоїв! Недобре якось…

- Тоді таке почалося…

- А шо сталося?

- Підем далі, зараз побачиш! Он там, на тій вежі, що ти бачиш?

- Який великий, та незвичайний прапор! І якої країни?

- Той, котрій я Президент! Як ви там казали – все буде Україна! Так?!

- Але ж ти сказав, що Росії!

- Точніше Київської русі! Бач полотнище поділено великим, білим Хрестом! В середині Хреста Золотий Тризуб, що символізує волю Божу до Київської русі! А ближче до древка, в верхньому квадраті синій колір, в нижньому, також біля древка, жовтий колір!  В дальніх квадратах від древка, в верхньому червоний - то кров героїв полеглих за свою свободу, а чорний в низу - то земля, котра приняла своїх захисників! Тепер це прапор наш, спільній! А столиця Київської русі звісно в Києві!

Я був дуже спантеличений побаченим, та почутим, та раптом прийшло на пам’ять:  - Ой лишенько! А шо з нашими крадіями-олігархами стало?! Вони ж вже нікого, і нічого не бояться? – Гнівно запитав я!

- А ти тоді Бога попросив, щоб Він їх наказав так, щоб вони відвертітися від покарання ніяк не змогли! Щоб не вмирали, та «відмазать» від тої неминучої кари ніхто не зміг!

- І шо сталося Андрію! Люди повстали…

- Ні! То б було дуже просто! Якось в Верховну Раду пришла Свята людина, та й звернулася до наших обранців кажучи – за те зло, що ви причинили людям, обкрадаючи їх, та Мене не боїтеся, та з дідьком дружбу водите, за те найде на вас люта проказа на все життя! Тільки той одужає, хто сам признається в своїх злочинах, та попросить у людей прощення з трибуни Верховної Ради, та відбуде покарання, по закону, за ті злочини які він скоїв!

- І шо! В туж саму мить майже на всіх найшла проказа! Ти б бачив шо тоді почалось… Теж саме з суддями, та прокурорами, зі всіма хто при владі, крав та обманював!

- О це я натворив «ділов»! І, шо далі…

- А далі брате сталося те, що через неділю, в Верховній Раді була величезна черга до трибуни, каялися так що стіни дригчали… Та тепер люди з великим острахом йдуть до влади! Бо та Свята людина сказала, що так буде до пришестя Христа на Землю зі всіма, хто буде красти, та обманювати при владі! Дякую Василю тобі, від усього українського народу за таку послугу! Ми тепер най розвинута країна світу!

Я дивувався почутим, та побаченим, жалкував про себе, що це тільки сон! Андрій начебто читав мої думки. – Не сумуй! Це все скоро станеться! Бо не ти один молився за цю країну, але твоя молитва була той важкою краплиною, що змусила прорвати ту дамбу зла! Йдемо, я тобі ще багато цікавого покажу!

Ми йшли по Красній площі, котру в майбутньому перейменували в Козацьку площу, та я звернув увагу на те, що Мавзолея вбивці Леніну не було?! – Брате! Що сталося з цією бісівською спорудою?! Коли Українська Армія ввійшла до Москви, то в першу чергу хлопці розібрали  ту кляту споруду! Весь той мармур, та бетон погрузили на вагони, та відвезли в порт, де погрузили на баржи, котрі потім відбуксирували в море, де й затопили разом з тим диявольським сміттям! А вагони порізали, та переплавили, щоб залізо не було під Божим закляттям! – Все очищається вогнем!

-  А з Леніним ви що зробили?!

- Спалили на Козацький площі! Нащо нам те лайно! Його навіть поховати як людину не можна, бо то вже бісовщина! І з Сталіним зробили теж саме!

Мене все більше розбирала цікавість: – Андрію! А що ви робили з тими людьми, котрі Леніну вклонялися, та за Сталіним тужили ?! – Як ви їх «лікували» від цієї хвороби? – Андрій посміхнувся, та жестом показав іти туди, де раніш стояв Мавзолей. Там тепер пам’ятник Кобзарю! Біля пам’ятника Кобзареві, на площі стояли столи, покриті гарними скатертями, на котрих встановили портрети Шевченку Тарасу Григоровичу, та багатьох діячів України, котрі боролися за її свободу! За столами стояли козаки, та дивилися за порядком! На проти їх столів, стояли столи представників Китайської Народної Республіки, за столами стояли китайські «козаки», в формі Армії КНР.

- А це для чого? – Здивувався я! Та став дивитися за тим як «перевиховували» ярих любителів Леніна та Сталіна! Андрій запитав – пам’ятаєш що німці зробили після війни?! – Пам’ятаю! Просили прощення на колінах за всі злочини, які скоїли! Нація пройшла через покаяння, та зцілилася від фашизму, а в цьому їм допомагали американці!

- Так і з цими поступати потрібно! Людина повинна просто вклонитися портрету Кобзарю, та відректися від комунізму!

- А є ті, котрі не хотіли того робити?

- Є! Та таких зразу ведуть до представників Китаю, та віддають в їхнє розпорядження – бо з ними у нас домовленості, що комуністів вони забирають до себе назавжди! Таких ми позбавляємо громадянства Київської русі!

- А коли ми з ними склали таку угоду?

- Коли Китай об’явив Росії війну, та виграв її, зайнявши землі по Уральський хребет! Мало того, вони були готові дійти до Москви, але зглянулися на Україну, та пожаліли нас! Вони такі дійшли до Москви, раді того, щоб потім передати владу над ній Україні! З однією Умовою, що вони будуть держати свої війська за Уралом, щоб Україна змогла навести там лад! І вони в цьому нам дуже допомагають! А ще КНР дозволила своїм громадянам вступати в наше Козацьке військо! Тепер є в нас китайськи козаки!

- Андрію! Невже я і про це у Бога попросив?!

- Так! І про це також!                                                                                                                                                                                                                           

                                                 Кінець

01.01. 2018 р.                                                         Фірюлін Олег Вікторович.